Читать онлайн книгу "В листопаді"

В листопадi
Юрiй Яновський


«З Берлiна мiй друг привiз спокiйнi манери великого мiста i трошки сивини на скронях. Його замрiянiсть не виходить за цi межi. І лише хвилинами незрозумiлих вечорiв його дух буйно розквiтае. Мiй друг думае образами й фарбами. Вiн не е художник, бо це слово означае безконечну кiлькiсть обрiiв. У мого друга один обрiй – конкретне думання».





Юрiй Яновський

В листопадi


Сашковi[1 - Сашковi – Олександровi Довженку. В листопадi 1930 року поява посвяти дiстане таке пояснення: «Новела «В листопадi» виникла в автора внаслiдок його розмов iз О. Довженком. Цей милий друзяка, у художниках тодi ходивши, пречудесних мiг оповiдати iсторiй та вигадувати пригод: вiн був великий на пригоди ловець. Отож, одного разу прийшов Довженко додому (вiн жив разом iз нашим автором), прийшов задуманий i стривожений. Увечерi, вино «цимлянське» попиваючи, розповiдав Довженко нашому авторовi, М. Бажановi та С Мельниковi про те, що непогано було б висадити в повiтря Мироносицьку церкву. Усi друзi, розiбрало iх «цимлянське», завели кожен своеi. І всiм сподобалась отака витiвка. Наш автор написав тодi «В листопадi». А тепер, за чотири роки, ми, видавець, констатуемо вже порожне мiсце там, де стояла та церква. У майбутньому на руiнах хизуватиметься Харкiвський театр масового дiйства – тисяч на чотири глядачiв. Ми кладемо на карб авторовi його чутливiсть до теми про подiбне передбачення. Руйнування церков було неймовiрнiстю року 1926 i стало реальнiстю року 1930 (курсив мiй. – Г. X.)» (Яновський Ю. Коментарii до книжок: «Прекрасна Ут», «Кров землi», «Майстер корабля» та «Чотири шаблi» // Яновський Ю. Прекрасна Ут. Книга вiршiв iз коментарiями до поезii та прози. – X.; К: Рух, 1932. – С. 14).]





1


З Берлiна мiй друг привiз спокiйнi манери великого мiста i трошки сивини на скронях. Його замрiянiсть не виходить за цi межi. І лише хвилинами незрозумiлих вечорiв його дух буйно розквiтае.

Мiй друг думае образами й фарбами. Вiн не е художник, бо це слово означае безконечну кiлькiсть обрiiв. У мого друга один обрiй – конкретне думання[2 - Ідеться про мислення, яке розгортаеться лише в межах конкретних явищ й об'ектiв перцепцii, яке постiйно взаемодiе iз вiдчуттям i нiколи не бувае вiльним вiд свого сенсорного контексту. К. Г. Юнг ще в 1911 роцi окреслював його поняттям конкретизм i ототожнював з архаiзмом, типом мислення первiсноi людини, для якоi магiя фетиша переживаеться не як суб'ективний досвiд, а як вiдчуття магiчного впливу зовнiшнього свiту. Конкретизм культурноi людини вчений ототожнював зi спрямованiстю на осмислення лише чуттево опосередкованих фактiв, що перебувають у сферi безпосереднього споглядання, а також iз неспроможнiстю розрiзнити суб'ективне вiдчуття та об'ект вiдчуття. За Юнгом, конкретизм е складником бiльш загального поняття – мiстичноi спiвучастi: «Подiбно до того, як мiстична спiвучасть е перемiшанням iндивiда iз зовнiшнiми об'ектами, так i конкретизм е перемiшанням мислення й почуття iз вiдчуттям» (Юнг К. Г. Психологические типы / пер. с нем. С. Лорне, под. общ. ред. В. Зеленского. – СПб.: Ювента; М.: Прогресс – Универс, 1995. – С. 533).].

Пiдходячи до його розчиненого вiкна, я здалеку ще бачу, як кiнчиком своеi фарбовноi флейти вiн грае ясну мелодiю на полотнi.

– Заходь! – каже вiн, розмазуючи фарбу.

Я заходжу.

– Кладу вам свiй привiт, – бурчить мiй друг, проводячи лiлову смугу на щоцi свого твору, – сiдайте собi десь. Я вирiшую завдання конкретного фону.




2


Фiлософiя мого друга менi нiколи не набридае. Коли смеркаеться – електрика починае красти вiдблиски фарб. Вони гублять свое лице, iх не можна брати, вони ввечерi мiнливi, як настрiй. Друг умiе мовчати так, як i оповiдати, i його можна поставити за опудало в соняшники або дати йому мiж ноги отаманського коня.

У нього лежать сотнi тюбикiв фарб. Свiй заробiток вiн залишае в магазинi, вишукуючи нових кольорiв, i в низькiй халупцi теслi, що робить йому рами до полотен. А потiм розказуе свое чергове плавання в абстракцiю i висипае на стiл безконечнi тюбики.

– Я такий багатий, як папуга, що мае сотнi фарб i сотнi рокiв перед собою, гойдаючись над затишною бухтою тропiчного моря.

Мiй друг гладить рукою бiлу упругiсть гарно натягнутого полотна – найближчу могилу всiх фарб.

– Площина – е щось символiчне. Оволодiти нею – то найважливiше завдання такого пачкуна, як я.

– Простори тектимуть з-пiд вашоi руки, полотно це зробиться цiлим свiтом, тiльки розплющите очi тодi. Любима тiнь покаже теплiсть думки, червона радiсть освiтлить вашу мазанину щирiстю, усмiхнеться синiми очима глибина…

– О, це менi не так легко вдаеться, як потрафити кулею дiвчину або поцiлувати копiйку. Я мав сказати навпаки, будь ласка…

І мiй друг оповiдае, пiдiбравши пiд себе одну ногу. Його рука нервово ворушить пальцями на колiнi. Я сиджу, передчуваючи конкретне, i менi здаеться, нiби я бачу свiчiння його мiзку. Я нiби бачу все наперед, як в листопадi.




3


…На вулицi вiн сам, як у степу. Листя осенi iнодi виблискуе на свiтлi останнього промiння й падае. Голодний пес меланхолiчно жалiеться на життя. Тепла рука осенi вiдчуваеться на купi брудного й вогкого листя. Помiж будинкiв свiтиться золотий клен. Вся вулиця така непривiтна. Романтики шукае вiн на такiй вулицi. Журнi моменти життя пронизують його, як протяг. Зачиняйте дверi, громадянко Нiч.

На синьому просторi пливе вона, зайшовши, i свiтить вогнi. Загоряться, по-перше, сiм зорь на пiвночi, закликаючи у невiдоме кiно «Золотого Воза». Дiвчина родиться з фарб i тiла. Вiн знае, що це повинно бути. Бо iнакше – нащо фарби на палiтрi? А сквер вiддихуеться, як кiнь, що впав, пробiгши усi милi дня… Луна йде пiдголосками по алеi.




4


Вiн вiдпочивае на скверовi. І мiдний роздiльний дзвiн розноситься вгорi, вiдраховуючи секунди, надаючи iм незвичайноi ваги i значимостi. На ясному небi, над людьми суворо точить хрест не свое сяйво, приковуючи погляд. Надзвичайна думка.

Вiн уявляе собi живого доктора-гiпнотизера. Блискучий тримаючи молоток у руцi, доктор монотонно вiдраховуе секунди. Воля схиляеться. Пацiент, сидячи, спить, похитуючись, як повний колос. Храм, неймовiрний храм пануе вгорi. Страшенно дикунська рука пiдписалася на його проектi!..

Людина на скверовi думае образами, сягаючи розумовими блисками в нетрi уяви.





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/ur-y-yanovskiy/v-listopad/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Сашковi – Олександровi Довженку. В листопадi 1930 року поява посвяти дiстане таке пояснення: «Новела «В листопадi» виникла в автора внаслiдок його розмов iз О. Довженком. Цей милий друзяка, у художниках тодi ходивши, пречудесних мiг оповiдати iсторiй та вигадувати пригод: вiн був великий на пригоди ловець. Отож, одного разу прийшов Довженко додому (вiн жив разом iз нашим автором), прийшов задуманий i стривожений. Увечерi, вино «цимлянське» попиваючи, розповiдав Довженко нашому авторовi, М. Бажановi та С Мельниковi про те, що непогано було б висадити в повiтря Мироносицьку церкву. Усi друзi, розiбрало iх «цимлянське», завели кожен своеi. І всiм сподобалась отака витiвка. Наш автор написав тодi «В листопадi». А тепер, за чотири роки, ми, видавець, констатуемо вже порожне мiсце там, де стояла та церква. У майбутньому на руiнах хизуватиметься Харкiвський театр масового дiйства – тисяч на чотири глядачiв. Ми кладемо на карб авторовi його чутливiсть до теми про подiбне передбачення. Руйнування церков було неймовiрнiстю року 1926 i стало реальнiстю року 1930 (курсив мiй. – Г. X.)» (Яновський Ю. Коментарii до книжок: «Прекрасна Ут», «Кров землi», «Майстер корабля» та «Чотири шаблi» // Яновський Ю. Прекрасна Ут. Книга вiршiв iз коментарiями до поезii та прози. – X.; К: Рух, 1932. – С. 14).




2


Ідеться про мислення, яке розгортаеться лише в межах конкретних явищ й об'ектiв перцепцii, яке постiйно взаемодiе iз вiдчуттям i нiколи не бувае вiльним вiд свого сенсорного контексту. К. Г. Юнг ще в 1911 роцi окреслював його поняттям конкретизм i ототожнював з архаiзмом, типом мислення первiсноi людини, для якоi магiя фетиша переживаеться не як суб'ективний досвiд, а як вiдчуття магiчного впливу зовнiшнього свiту. Конкретизм культурноi людини вчений ототожнював зi спрямованiстю на осмислення лише чуттево опосередкованих фактiв, що перебувають у сферi безпосереднього споглядання, а також iз неспроможнiстю розрiзнити суб'ективне вiдчуття та об'ект вiдчуття. За Юнгом, конкретизм е складником бiльш загального поняття – мiстичноi спiвучастi: «Подiбно до того, як мiстична спiвучасть е перемiшанням iндивiда iз зовнiшнiми об'ектами, так i конкретизм е перемiшанням мислення й почуття iз вiдчуттям» (Юнг К. Г. Психологические типы / пер. с нем. С. Лорне, под. общ. ред. В. Зеленского. – СПб.: Ювента; М.: Прогресс – Универс, 1995. – С. 533).



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения